Познайомимось поближче з особливостями діяльності шкільного психолога на прикладі досвіду М. Кравцової, випускниці факультету психології МДУ. В її обов'язки входить робота з учнями 1-5-х класів, їхніми батьками та вчителями. Метою роботи є покращення навчального процесу, не тільки в цілому з метою оптимізації навчального процесу, а й з урахуванням конкретних труднощів, що виникають у процесі навчання, взаємин у тріаді "учень-батьки-учитель". Проводяться індивідуальні та групові заняття зі школярами (підвищення мотивації до навчальної діяльності, налагодження міжособистісних відносин тощо).

Важливо, щоб кожній дитині було комфортно у школі, щоб вона хотіла до неї ходити та не відчувала себе самотньою й нещасливою. Важливо, щоби батьки та вчителі побачили її реальні проблеми, захотіли їй допомогти і, головне, зрозуміли, як це зробити.

Необхідно, щоб дитина, батьки та вчителі не були "ізольовані" один від одного, щоб між ними не було протистояння. Над проблемами, які виникають між ними, вони мусять працювати спільно, тому що тільки в цьому випадку можливе оптимальне рішення. Головна задача шкільного психолога полягає не в тому, щоб вирішити за них проблему, що виникла, а в тому, щоб об'єднати їх зусилля для її рішення.

В останні кілька років адміністрація шкіл розуміє необхідність участі психолога у шкільному процесі. Усе ясніше вимальовуються конкретні задачі, рішення яких очікують від шкільного психолога. У функції шкільного психолога входять: психологічна діагностика; корекційна робота; консультування батьків і вчителів; психологічна освіта; участь у педрадах і батьківських зборах; участь у наборі першокласників; психологічна профілактика.

Психологічна діагностика містить у собі проведення фронтальних (групових) та індивідуальних обстежень учнів за допомогою спеціальних методик. Діагностика проводиться за попередніми запитами вчителів або батьків, а також з ініціативи психолога з дослідницькою чи профілактичною метою. Психолог підбирає методику, спрямовану на вивчення здібностей, особливостей дитини (групи учнів), що його цікавлять. Це можуть бути методики, спрямовані на вивчення рівня розвитку уваги, мислення, пам'яті, емоційної сфери, особливостей особистості та взаємин з оточуючими. Також шкільний психолог використовує методики вивчення дитячо-батьківських стосунків, характеру взаємодії вчителя та класу. Отримані дані дозволяють психологу планувати подальшу роботу: виділити учнів так званої "групи ризику", які потребують корекційних занять; підготувати рекомендації для вчителів і батьків із взаємодії з учнями.

індивідуальними та груповими. У ході цих занять психолог намагається скорегувати небажані особливості психічного розвитку дитини. Вони можуть бути спрямовані як на розвиток пізнавальних процесів (пам'ять, увага, мислення), так і на рішення проблем в емоційно-вольовій сфері, спілкування та проблеми самооцінки учнів.

Шкільний психолог використовує вже існуючі програми занять, а також розробляє їх самостійно, з огляду на специфіку кожного конкретного випадку. Заняття містять у собі різноманітні вправи: розвивальні, ігрові, рисункові й інші завдання в залежності від поставлених цілей і віку школярів.

Консультування батьків і вчителів - це робота за конкретним запитом. Психолог знайомить батьків або вчителів з результатами діагностики, дає певний прогноз, попереджає про те, які труднощі можуть у майбутньому виникнути у школяра в навчанні та спілкуванні; при цьому спільно виробляються рекомендації з рішення виникаючих проблем і взаємодії зі школярем.

Психологічна освіта полягає в тому, щоби знайомити вчителів і батьків з основними закономірностями й умовами сприятливого психічного розвитку дитини. Вона здійснюється в ході консультування, виступів на педагогічних радах і батьківських зборах. Окрім того, на педрадах психолог бере участь в ухваленні рішення про можливості навчання даної дитини за конкретною програмою, про переведення учня з класу у клас, про можливості "перешагування" дитини через клас (наприклад, дуже здатного або підготовленого учня можуть перевести з першого класу відразу до третього).

Однією із задач психолога є складання програми співбесіди з майбутніми першокласниками, проведення тієї частини співбесіди, що стосується психологічних аспектів готовності дитини до школи (рівень розвитку довільності, наявність мотивації до навчання, рівень розвитку мислення). Психолог також дає рекомендації батькам майбутніх першокласників.

Усі перераховані вище функції шкільного психолога дозволяють дотримуватись у школі психологічних умов, необхідних для повноцінного психічного розвитку й формування особистості дитини, тобто служать цілям психологічної профілактики.

Робота шкільного психолога містить у собі й методичну частину. Психолог повинен постійно працювати з літературою, включаючи періодичні видання, щоб відслідковувати нові досягнення науки, поглиблювати свої теоретичні знання, знайомитися з новими методиками. Будь-який діагностичний прийом вимагає вміння обробки й узагальнення отриманих даних. Шкільний психолог перевіряє на практиці нові методики та знаходить найбільш оптимальні прийоми практичної роботи. Він намагається відбирати у шкільну бібліотеку літературу із психології з метою знайомства вчителів, батьків та учнів із психологією. У своїй повсякденній роботі він користується такими виразними засобами поведінки, мови, як інтонації, пози, жести, міміка; керується правилами професійної етики, досвідом роботи своїм і своїх колег.

Великою проблемою для шкільного психолога є те, що часто школа не виділяє йому окремого кабінету. У зв'язку з цим виникає безліч складностей. Психолог повинен десь зберігати літературу, методичні посібники, робочі папери, нарешті, свої особисті речі. Йому необхідне приміщення для проведення бесід і занять. Для деяких занять приміщення повинно задовольняти певні вимоги (наприклад, бути просторим для проведення фізичних вправ). Зазвичай йому виділяють те приміщення, яке є вільним у даний момент, тимчасово, але може виникнути ситуація, коли бесіда з учнем проводиться в одному кабінеті, а необхідна література й методики знаходяться в іншому. У зв'язку з великим обсягом оброблюваної інформації шкільному психологу бажано було б мати доступ до комп'ютера, що школа часто не може йому забезпечити.

Складно співвідносити шкільний розклад, розподіл позанавчальної активності учня та психологічну роботу з ним. Наприклад, бесіду не можна перервати, а в цей час учню треба йти на урок або їхати на заняття спортивної секції.

Відносини з колективом у шкільного психолога в основному рівні. Дуже важливо, щоб у колективі не було конфліктів, психолог повинен бути неупередженим, повинен бути готовий вислухувати полярні думки колег один про одного. Психолог постійно знаходиться в потоці численної та найчастіше суперечливої інформації, в якій йому треба орієнтуватись. При цьому іноді інформація про проблему може бути надлишковою, а іноді - недостатньою (наприклад, деякі вчителі бояться пускати психолога до себе на урок, уважаючи, що психолог буде оцінювати їхню роботу, а не спостерігати за поведінкою учнів на уроці).

Заробітна плата, нажаль, низька, нижче, ніж у більшості викладачів. Ситуація ускладнюється тим, що необхідну літературу й методичне забезпечення доводиться купувати за власні гроші.

Зрозуміло, шкільний психолог повинен бути психічно здоровим. Він повинен бути витривалим, витримувати великі фізичні та психологічні навантаження. Для роботи шкільним психологом треба мати певні якості, а саме: умінням слухати, співпереживати. Працюючи з людьми, важливо чітко та зрозуміло формулювати свої думки, бути працьовитим, товариським, відповідальним, тактовним, контактним, ерудованим, толерантним. Психологу важливо мати почуття гумору, володіти широкими професійними знаннями, любити дітей. У процесі роботи розвиваються такі якості, як уміння спілкуватися з різними людьми, розуміти їхні проблеми та інтереси, аналізувати, знаходити компроміс; розвиваються спостережливість і професійні знання.

У той же час шкільний психолог постійно втягнутий у різні конфліктні, проблемні ситуації, його позиція може не збігатися з позицією шкільної адміністрації, йому доводиться переборювати недовіру педагогів, батьків, а іноді й учнів. Постійно доводиться швидко знаходити вихід зі складних неоднозначних ситуацій. Іноді від психолога очікують більшого, ніж він може зробити.

Підвищенню кваліфікації психолога сприяють:

• відвідування психологічних семінарів і майстер-класів, у тому числі присвячених корекційній роботі з дітьми;
• участь у наукових конференціях і "круглих столах", присвячених роботі психолога в системі освіти;
• регулярне відвідування бібліотеки та книгарень для ознайомлення з новою психологічною літературою;
• ознайомлення з новими методиками й дослідженнями, що стосуються проблем дитячого розвитку та навчання;
• навчання в аспірантурі.

Таким чином, професія шкільного психолога на сьогодні є потрібною, затребуваною, цікавою, але складною.

ЖЕЛАННЫЕ БЕРЕГА

На рубеже тысячелетий все представления о будущем, естественно, связываются с надеждой на лучшее, с надеждой на чудесное исполнение самых заветных желаний. Переход в новое тысячелетие наделяет эти переживания космическим содержанием. В такие моменты Человек часто чувствует себя великим, способным сделать то, что до него удавалось лишь немногим избранным, и одновременно — беспомощной игрушкой стихийных сил.
Поэтому так неистребимо наше желание узнать, что же с нами произойдет на самом деле. Сможем ли мы различить тот редкий миг открывающихся возможностей, когда надо действовать решительно и неоглядно, не промедлить, войти в тот могучий поток, который унесет нас к желанным берегам? И что можно сделать, чтобы не остаться в бездействии, не отвлечься на искусный оптический обман или, еще обиднее, на дешевый фокус и рекламу, успеть вовремя уйти от грозящих несчастий, избежать удара слепой стихии, не потерять что-то действительно ценное? И что можно сделать, если стихия все же настигнет, как сохранить надежду, веру в людей и обрести новые смыслы жизни?

ПРАВДИВАЯ ИСТОРИЯ

Рассказывают, что много тысяч лет назад один добрый человек решил пройти несказанно длинный и трудный путь, для того чтобы посетовать на свои несчастья Всемогущему и узнать у него свою судьбу. Этот человек был настолько упорным, настойчивым, умным, изобретательным и предусмотрительным, что смог оставить позади, казалось бы, непреодолимые препятствия. «Счастье ждет тебя в конце пути!» — услышал ответ Всемогущего путник и с уверенностью отправился в обратную дорогу.
По возвращении он обнаружил под засохшим деревом сундук с сокровищами. Но он оставил этот сундук и снова засобирался в дальнюю дорогу — ведь счастье было ему обещано в конце пути!
По дороге он встретил волка, который никак не мог насытиться, потому что не нашел очень глупого человека, которого следовало бы проглотить.
После того как путник рассказал ему о сундуке, неблагодарный зверь... проглотил его. С точки зрения волка, гонец к Всемогущему проявил явную глупость — бросил сундук с драгоценностями!
Но разве путник поступил глупо? Зачем ему нести через пустыни, горы и болота сундук, если счастье ждет его в конце пути! Нет, он не был ленивым, но он столько раз убеждался, что новое богатство не всегда несет с собой счастье.
Поскольку средств ему хватило на достаточно длительное путешествие, он явно не был бедным человеком, хотя и не настолько богатым, если сокровища все-таки могли, по мнению непререкаемого Авторитета, составить его счастье.
Незадачливый проситель не учел только одного: где находится «конец пути». Но кто из нормальных людей, пройдя дорогу в одну сторону и повернув обратно, сразу же будет ожидать завершения всех трудностей и обретения того душевного комфорта, который часто называют счастьем?
Нельзя обвинить путника и в излишнем легковерии. Всемогущий не обманул его: если посмотреть на вещи объективно, то свое счастье — добытое с трудом прямо из-под земли — человек действительно обрел, держал какое-то время в собственных руках именно в конце пути, но... бросил, поскольку не ощутил ожидаемого чувства. Он продолжал искренне верить, что счастье ждет его где-то впереди.

ЮРИСТ ИЛИ ПСИХОЛОГ?

Во всей этой, в целом правдивой, хотя и печальной, истории вызывает сомнение только один момент. Вряд ли путника принимал Сам. Скорее всего, это было доверенное лицо из аппарата Приемной, по образованию, видимо, юрист, умеющий достаточно точно формулировать жизненные сценарии и сообщать их клиентам так, чтобы не было никаких оснований для жалоб. Он, как мы убедились, хорошо выполнил свою функцию.
Но путнику все же не повезло в том, что рядом с юристом не оказалось психолога, который обязательно поинтересовался бы: «Какой образ рисуется человеку в момент выслушивания «сообщения», что он действительно представляет себе, какой видит свою цель и не является ли она «фиктивной», сформированной в раннем детстве под воздействием неблагоприятных взаимоотношений в семье?»
Психолог наверняка не прекратил бы диалог с путником до тех пор, пока не убедился бы, что сделано все возможное, чтобы он преодолел «сценарий неудачника», осознал и тем самым «расколдовал» усвоенную в детстве неэффективную программу собственной жизни и вовремя успел повернуть судьбу так, чтобы избежать дальнейших неоправданных жизненных катастроф и добиться победы.
Современная психология может даже больше. Она способна не только научить искателей приключений правильно и безопасно общаться с «волками», но и помочь несчастным хищникам обрести чувство сытости без обременительной необходимости выискивать «лохов», которых надо непременно проглотить...

СИЛА ТВОРЧЕСТВА

Любая психологическая травма — это, прежде всего, образ памяти или представления, искаженные страхом, тревогой и опасениями оказаться принужденным к пожизненному исполнению роли жертвы. Для того чтобы успешно совладать с этими образами и научиться осознавать их содержание, есть замечательное средство, доступное даже дошкольнику, — художественное творчество.
Именно в творчестве личность обретает единство и цельность. Именно в творческом процессе есть возможность двигаться спонтанно, то есть идти своим путем, не привязывая свои цели и жизненные планы, ценности и способности к травмирующей ситуации.
Истинное психологическое здоровье личность обретает тогда, когда осознает, что любая защита, созданная страхом и тревожностью, неизбежно будет со временем взломана в процессе позитивного личностного роста.
Что же мешает ребенку выразить себя и свои опасения в тех образах, которые ему доступны? Использования арт-терапевтических методов недостаточно, для того чтобы развить у ребенка спонтанность, вернее было бы сказать — возвратить ее ему.
Дело в том, что в ходе формирования произвольности создаются деструктивные новообразования — барьеры, препятствующие развитию художественных способностей ребенка. Методами арт-терапии их невозможно снять.
Для того чтобы сформировать спонтанность у школьника, необходимо, прежде всего, восстановить для него смысл художественного творчества. И не только во время арт-терапии, но и на уроках рисования, в ходе домашних занятий. Смысл рисования — выразить себя, свои чувства, отношение к миру, а не копировать объект по образцу. И если мы действительно заботимся о психологическом здоровье ребенка, то непременно должны позаботиться и о восстановлении этого истинного смысла в его сознании.

ОСНОВНЫЕ ПРАВИЛА

Эффективность снятия барьеров — «взрыв творчества» или просто выход агрессии и страхов — зависит от того, насколько психологу и учителю удастся изменить свое отношение к детскому художественному творчеству. Это и есть важнейшее условие профилактической работы по обеспечению той здоровой образовательной среды, за которую профессионально отвечает психолог.
Какие моменты здесь следует прежде всего отметить?
Внимание к ориентации детей не только во внешнем мире, но и развитие у них ориентации в мире чувств и потребностей. Это, в частности, означает, что обучение художественному творчеству вполне может начинаться с абстрактных форм — «ляпов» и т.д.
Творческий замысел не может быть задан в форме результата, контролируемого взрослым: «Нарисуй дом, собаку, елку... Вот так!» Поэтому на первых занятиях задания должны быть безоценочными, то есть такими, чтобы никакая внешняя оценка вообще не имела смысла: «Давайте попробуем нарисовать проволочный домик, облако (пятно, лужу), похожее на собаку!»

Выравнивание позиций взрослого и ребенка: «Давайте возьмем... Почему бы нам не... Я не знаю как...» вместо: «Возьмите... Сядьте... Вот как надо!..»

Исключение конкуренции и соревнования: «Посмотрите, ребята, какое интересное цветовое пятно!» вместо: «Кто лучше нарисует?!»

Принятие ребенка: «Замечательно! Интересно, как это у тебя получилось?»

Ведущий (психолог или учитель) обычно испытывает самое большое эмоциональное напряжение именно от необходимости постоянно искренне восхищаться, от радостного открытия способностей каждого ребенка, которые пока представлены в рисунке в неразвитой — и потому вовсе не очевидной для окружающих — форме.

Фасилитация возникновения спонтанных замыслов. Художественное творчество — это не только творческая рука, но и творческий взгляд. Поэтому активное групповое рассматривание графических и цветовых проб является не менее важной частью занятия, чем сам процесс работы с бумагой: «Давайте посмотрим, на что это может быть похоже!.. А еще на что?..» вместо: «Что это такое? Это не похоже на...?»

УНИВЕРСАЛЬНЫЙ СПОСОБ

Занятия по «реабилитации» художественного творчества способствуют решению задач адаптации ребенка к школе, установлению комфортных отношений для него в детской группе и продуктивных взаимоотношений с учителем.
Поэтому мы считаем, что такие занятия должны проводиться в самом начале учения, в первом классе. Особенно важно создать оптимальные социально-психологические условия для обеспечения необходимого психологического здоровья учащихся классов коррекционно-развивающего обучения.
Важно, чтобы ребенок почувствовал свою успешность хотя бы в одном виде творчества. Тогда любое внутреннее напряжение и конфликт смогут найти выход в созидательной творческой деятельности растущего человека, а не в неразвитых, примитивных формах неуспешно подавляемой агрессии. Важно с самого начала обогатить опыт ребенка средством (Л.С. Выготский) решения личностных проблем, универсальным способом выхода из любого конфликта, ориентированным на личностный рост и развитие.

Александр КРАСИЛО,
кандидат психологических наук

Памятка для родителей «Ваш ребенок — пятиклассник»
 

Некоторые проблемы пятиклассников

В письменных работах пропускает буквы.

Не умеет применять правила, хотя знает их формулировку.

С трудом решает математические задачи.

Плохо владеет умением пересказа.

Невнимателен и рассеян.

Неусидчив во время занятий, индивидуальной работы.

Не умеет работать самостоятельно.

С трудом понимает объяснения учителя.

Постоянно что-то и где-то забывает.

Плохо ориентируется в пространстве (в том числе и в своей тетради).

Испытывает страх перед уроками, учителями, ситуациями проверки знаний.

Часто меняет приятелей, ни с кем не дружит подолгу; часто бывает одинок.

Признаки возникшей дезадаптации школьника

Усталый, утомленный вид ребенка.

Нежелание делиться впечатлениями о проведенном дне.

Стремление при разговоре отвлечь родителей от школьных событий, переключить внимание на другие темы.

Нежелание выполнять домашние задания.

Негативные характеристики в адрес школы, учителей, одноклассников.

Жалобы на те или иные события, связанные со школой.

Беспокойный ночной сон.

Трудности утреннего пробуждения, вялость.

Постоянные жалобы на плохое самочувствие.

Золотые правила воспитания для родителей

· Любите своего ребенка, и пусть он никогда не усомнится в этом.

· Принимайте ребенка таким, какой он есть, — со всеми достоинствами и недостатками.

· Опирайтесь на лучшее в ребенке, верьте в его возможности.

· Стремитесь понять своего ребенка, загляните в его мысли и чувства; почаще ставьте себя на его место.

· Создайте условия для успеха ребенка; дайте ему возможность почувствовать себя сильным, умелым, удачливым.

· Не пытайтесь реализовывать в ребенке свои несбывшиеся мечты и желания.

· Помните, что воспитывают не слова, а личный пример.

· Не сравнивайте своего ребенка с другими детьми, особенно не ставьте их в пример. Помните, что каждый ребенок неповторим и уникален.

· Не рассчитывайте на то, что ребенок вырастет таким, как вы хотите.